ІНТЕЛЕКТ ТА КРЕАТИВНІСТЬ КЕРІВНИКА  

ІНТЕЛЕКТ ТА КРЕАТИВНІСТЬ КЕРІВНИКА

В епоху ринкових відносин, крім приватної власності на засоби виробництва, житло, землю, існує й інтелектуальна власність особистості. Знання та на­вички, набуті в процесі навчання й практики, володіння технологія­ми, методами й методиками раціональної організації діяльності стають своєрід­ним товаром і входять у сферу послуг, які може сьогодні запропонувати ринок.

Існує багато визначень інтелекту, але до кінця XX ст. Найбільш вживане таке. Інтелект (від латин. — розуміння, збагнен­ня) — це відносно стійка структура розумових здібностей, що являє собою поєднання досвіду і знань, накладених на такі природні риси, як допитливість, винахід­ливість, кмітливість. Це здібність особистості до аналізу, синтезу, порівняння, зіставлення, класифікації; вміння творчо застосовувати отримані знання, ефективно включатися в соціокультурне життя, успішно пристосовую­чись до навколишнього середовища і життєвих обставин.

У структурі інтелекту виділяють такі фактори, як словниковий запас, розумі­ння слів, швидкість мовлення, легкість оперування інформацією, просторова ор­ієнтація, асоціативна пам'ять, швидкість сприйняття, логічне мислення.

Показником інтелекту є коефіцієнт інтелекту – рівень розумового розвитку людини. Це здібність вільно оперувати набутими знання­ми й уміннями, що забезпечує засвоєння нових. Це стан пізнаваль­них і творчих можливостей особистості. За рівнем розумового розвитку (РРР) особистості, чи коефіцієнтом інтелекту (Кі), можна судити, наскільки він є дос­татнім для засвоєння навчальних програм і виконання завдань, передбачених конкретною навчальною чи професійною діяльністю. РРР і Кі визначають за тестами. Проекти і програми професійного добору і менеджменту, здійснені в Європі, Америці, Японії в галузі освіти, показали високу економічну ефективність застосування тестів. Вони дають можливість визначити рівень володіння особисті­стю цінностями і знаннями, що існують у певній культурі.

Що стосується природи інтелекту, то погляди сучасних психологів можна співвіднести з трьома основними позиціями щодо того, який відсоток у кількісних показниках можна зарахувати до генетичних відмінностей між людьми, а який − до впливу середовища, навчання і виховання (табл.4).

Таблиця 4

Співвідношення впливів спадковості й середовища на інтелект

№ позиції Вплив спадковості Вплив середовища
80% 20%
50% 50%
20% 80%

Як бачимо, у будь-якому випадку визнається можливість удосконалення, ко­рекції інтелекту за рахунок факторів середовища.

Не випадково в ряді досліджень встановлений значний зв'язок кількісних по­казників інтелекту з доходом родини, рівнем освіти, професією батьків, типом школи, якістю виховання і навчання в дошкільних закладах. Виявлені також відмінності в інтелекті, обумовлені місцем проживання. У міських дітей більш розвинутий вербальний компонент інтелекту, у сільських — практичний, при­кладний. Зафіксоване також зростання інтелекту в популяції під впливом підви­щення рівня та якості освіти й соціального прогресу. Так, із 1930 по 1980 рр. приріст інтелекту американців становить 7 %.

Проведені дослідження і спостереження показали, що найбільш сприятливий вік для формування інтелекту − дошкільний і молодший шкільний. У підлітко­вому віці цей процес піддається корекції, а до 16−27 років досягається стабільність у показниках інтелекту. Тому цей вік вважається найбільш сприятливим для одержання фахової освіти, відкриттів, просування в кар'єрі.

Припущення про те, що з віком інтелект знижується, серйозних підтверджень не має. За даними вченого А.Анастазі (США), вікове зниження інтелекту почи­нається після 40 років, але воно незначне і пов’язане більше з відмінностями між поколіннями і рівнями освіти.

На сьогодні цікавими є питання, як розподіляються рівні інтелекту в суспільстві; який відсоток і якого рівня інтелекту в ньому переважає чи повинен переважати, щоб суспільство було в змозі виживати та бути в повному розумінні слова життєдіяльним.

Д.Векслер (США), дослідивши 1700 осіб у віці від 16 до 64 років, одержав такий розподіл інтелекту в цій вибірці (табл.5).

Таблиця 5

Розподіл інтелекту за Д.Векслером

Величина IQ у балах Характеристика інтелекту % у вибірці
130 і вище Дуже високий інтелект 2,2
120-130 Високий інтелект 6,7
110-119 Відмінна норма 16,1
90-109 Норма
80-89 Знижена норма 16,1
70-79 Граничний клас між зниженою нормою й ослабленим інтелектом 6,7
69 і нище Низький (ослаблений інтелект) 2,2

Як бачимо, ця таблиця свідчить про те, що розподіл коефіцієнтів інтелекту у вибірці близький до нормального і може бути проілюстрований кривою нормального розподілу Гаусса (рис.8.1) :

Рис.8.1. Крива нормального розподілу інтелекту

Дані, одержані в результаті тестування абітурієнтів і слухачів підготовчого факультету Інституту сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум” за останні 4 роки, дають можливість говорити про те, що розподіл коефіцієнтів інтелекту в цій вибірці (досліджено близько 300 чоловік) теж близький до нор­мального. Високий інтелект виявлений у 9 %, той, що межує з нормою і ослаб­лений,− у 4 %.

Можливість перенесення цієї закономірності на всю популяцію чи суспільство в даний час обговорюється і досліджується.

Д. Векслером також була висловлена думка, що лише те суспільство життє­здатне, у якому не менше 67−72 % населення мають нормальний і високий рівень інтелекту.

Підсумовуючи все вищевизначене, можна зробити висновок, що діагностика інтелекту має сенс у будь-якому випадку. На ранніх етапах формування особис­тості вона може підказати шлях корекції і удосконалення розумових здібнос­тей. У юнацькому й зрілому віці вона допомагає визначити й побачити можли­вості особистості в оволодінні професією й успішному просуванні в ній за допомо­гою творчого застосування набутих і знань навичок.

Креативність. Як уже зазначалося, визначення творчого потенціалу й творчих здібностей працівника, студента чи учня − одне з актуальних завдань сьогодення. Воно, звичай­но, складне, у ході його виконання необхідно застосовувати не тільки результати спеціального психологічного дослідження, а й інформацію, отрима­ну шляхом анкетування й опитування колег, товаришів по службі, однокурс­ників, викладачів. Сучасна наука, однак, змінила свою первісну думку про те, що тільки ІQ чи РРР є головними і чи не єдиними критеріями визначення можливостей особистості. Сьогодні всі дослідження рівня інтелекту звичайно до­повнюються дослідженням рівня креативності, яка проявляється не тільки в мис­ленні, але й у спілкуванні, а також у будь-яких видах діяльності. Справа в тому, що останні дослідження показали, що творчі здібності людини далеко не завжди пов'язані лише зі здібністю до навчання і, отже, не завжди тести на інтелект є його показником.

Можна сказати, що креативність (від латин. — створення) — це здібність до творчості, незвичайних і несподіваних рішень у нестандартних ситуаціях, сприйнятливість до нових ідей, подолання стереотипів, здатність дивуватися. Таке визначення креативності дав П.Торренс (США), який ввів його в психологію і показав, що рівень кре­ативності корелює (пов'язаний) з досягненнями в організаторській діяльності (управлінні, менеджменті), а також у навчальній і професійній. Високих успіхів у професійній та управлінській діяльності досягають лише ті, у кого високий рівень Кі (РРР) доповнюється високими показниками креативності. Люди з нор­мальним і високим коефіцієнтом інтелекту, але які не мають належного рівня креативності, рідко досягають великого успіху навіть у разі повного володіння уп­равлінськими й професійними технологіями. Однак обов'язковою ознакою твор­чої обдарованості є рівень інтелекту не нижче верхньої межі середньої норми, тому що саме цей рівень забезпечує основу для творчої продуктивності.

Д.Гілфорд (США) виділив два типи мислення: конвергентне (логічне) і дивергентне (нелогічне). Конвергентне (здатність логічно розмірковувати й творчо застосовувати отримані знання) діагносту­ють за допомогою тестів інтелекту. У тестах на креативність немає варіантів правильних і неправильних, у них враховуються незвичайні та несподівані рішення.

Природа інтелекту пов'язана як із вродженими, так і соціальними факторами, що ж до креативності поки що немає єдиної думки. Одні психологи вважають, що творчий потенціал людини — це щось дане природою, інші (а їх сьогодні більшість) стверджують, що він теж піддається формуванню й корекції. Уже наявний досвід шкіл і курсів із розвитку креативності в США, Японії і Європі, в Україні і Росії також, свідчить, що спеціально організоване навчання способів креативної поведінки, моделювання творчих дій у різних сферах діяльності (особливо в управлінні) забезпечує істотне зростання таких показників креативності, як відкритість нового досвіду, допитливість, винахідливість, здібність до нестандартних рішень.

Контрольні запитання та завдання

1. Які знання щодо темпераменту необхідно мати і враховувати керівнику організації?

2. Розкрийте сутність типологізації характерів щодо когнітивного, афективного і практичного компонентів.

3. У чому полягає сутність концепції Є.Кречмера щодо типізації характерів?

4. Дайте характеристику антропологічному методу дослідження темпераментів В.Шелдона.

5. Які існують типи акцентуації характеру за теоріями А.Личко і К.Леонгарда?

6. Опишіть психологічні типи характерів неідеальних працівників.

7. Яка роль здібностей, спрямованості під час добору управлінських кадрів?

8. Укажіть значення інтелекту й креативності для менеджера.

Список рекомендованої літератури


8773142350954629.html
8773201870215624.html
    PR.RU™