Специфіка соціоекономічного пізнання

Економіка – сукупність відносин виробництва, розподілу й обміну, матеріальних і духовних благ в умовах обмеженого обсягу матеріальних, енергетичних і інтелектуальних ресурсів їхнього виробництва.

Відносини між людьми в процесі виробництва складаються в залежності від історичних, соціальних, політичних, культурних і інших факторів. У понятті відношення слід абстрагувати від тих матеріальних процесів, що служать їх основою, важливою уявляється їх функціональна сутність.

Відносини між людьми в процесі виробництва й обміну виявляються в цьому випадку більш важливими, ніж властивості того субстрату, з якого ці блага складаються. Абстрагуючись від реальних якостей, укладених у товарі, економісти прийшли до поняття ринку, сутність якого складає система виробничих відносин, орієнтована на отримання максимально можливого прибутку.

Але з іншого боку, перетворення матеріального об'єкта в засіб витягування прибутку пов'язано з інтересами і потребами людей. Ринок містить у собі не просто господарюючих індивідуумів, але й багатомірні особистості, життя яких полягає не тільки в здійсненні деяких економічних дій, але й у зв'язку з іншими сферами людського життя. Поведінка суб'єктів економічної діяльності здійснюється у певному соціокультурному і геополітичному просторі і направляється цим останнім.

Економічне життя вивчається різноманітними економічними науками, які відносяться до гуманітарних наук. Найголовнішою серед них є загальна економічна теорія. Вона вивчає суспільні відносини у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, господарчу діяльність і відносини, що виникають у її процесі.

Філософія економіки – дисципліна, яка розглядає онтологічні, епістемологічні та методологічні аспекти економіки. Або якщо стисло, це філософське вчення про економічну реальність. Вона також розглядає економічні підходи і специфічний економічний інструментарій. Спираючись на філософські категорії і принципи, вона виявляє сутнісні аспекти економічних явищ і процесів. Філософський підхід до економічного життя передбачає висвітлення фундаментальних тенденцій і закономірностей відносин людини і природи, а також людини з іншою людиною в процесі трудової діяльності. На відміну від економічної теорії, що аналізує конкретні форми економічних відносин і структурні елементи економіки, філософія економіки орієнтована на розуміння загальних, універсальних закономірностей розвитку економічного життя. В центрі її уваги знаходяться принципові питання природи економіки, поведінки людини в економічній сфері, тенденцій формування матеріальних умов життя людини і суспільства в цілому.

Отже, відношення соціоекономічних наук та філософії має праксеологічний (діяльностний) та гносеологічний (пізнавльний, епістемологічний) аспекти, які є предметом філософії економіки як діяльності та філософії економіки як науки.

У першу чергу в філософії економіки ключовим є антропологічний підхід. Згідно з ним саме людина з її потребами та інтересами є визначальним чинником у детермінації соціально-економічної діяльності. Тобто людина є рушійною силою суспільного життя і суб’єктом економічної діяльності. Економічна поведінка людини не є одноманітною за своїм характером і мотивацією. Економічні очікування й орієнтації людини в значній мірі визначаються її приналежністю до всіляких соціальних, демографічних чи професійних спільнот. Принцип філософського антропологізму дозволяє розкрити сутність поняття соціально орієнтованої економіки, розібратися в механізмі економічної соціалізації, формуванні соціальних типів особистості, що діє в сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання. Як показує досвід, ігнорування ціннісного підходу в економічній політиці так чи інакше загрожує важкими соціально-економічними наслідками. Найчастіше подібні порушення трапляються в умовах тоталітарного режиму. Як приклад можна привести колективізацію в СРСР.

Отже, філософський антропологізм не може не приймати до уваги концепт „цінності”. Вчення про цінності називається аксіологією. Центральна проблема аксіології – це проблема блага. Що є благом (у економічному сенсі насамперед)?. В англійській філософії XVIII – XIX ст. був поширеним утилітаристський погляд, згідно з яким благо зводиться до практичної корисності. Однак наряду із практичними „благами” слід також виділяти споживацькі блага, під якими розуміють будь-які речі (матеріальні чи ідеальні), що використовує людина. Філософський підхід направлений на виявлення відношення людей до споживацьких благ і цінностей. Тобто мова йде про здатність людей оцінювати різноманітні блага й віддавати перевагу певним із них. Слід зазначити, що від характеру ціннісних орієнтацій залежить соціальна активність людей, чи навпаки – їх пасивність та споживацтво.

Одна з центральних проблем аксіології – питання „мати чи бути”. Стосовно економіки це питання переростає в питання власності, ролі відносин власності в економічному і соціальному житті та їх впливу на особистість. Встановлено, що опанування власності здатне спричиняти не тільки сприятливий, але й негативний, розкладаючий вплив на особистість, що породжує корупцію, ігнорування законів і моральних норм. Проблема, що виникає у цьому випадку (зв’язку), – це проблема запобігання цих негативних явищ. З іншого боку власність є однією з основних передумов економічного розвитку і, як показав історичний досвід ХХ століття, відсутність приватної власності призводить до застою і стагнації. Вважається, що саме прагнення матеріального благополуччя й особистої вигоди є рушійною силою розвитку. Тим не менш, у науковій літературі досить докладно описані історичні періоди, за яких ключова роль належала дещо іншим системам цінностей. Так, зокрема, як показав М. Вебер, протестантські нормативи (самообмеження, ощадливість, земний аскетизм, наполеглива праця) забезпечували своїм прибічникам матеріальні переваги у часи раннього капіталізму. Однак морально-релігійні цінності не є єдиним фактором соціально-економічного розвитку, Відомі соціологи й філософи обґрунтовували також роль соціокультурних, політичних, інституційних і багатьох інших чинників у процесі розвитку. Скажімо, у східних країнах релігійні, політичні, солідаристські цінності відіграють ключову роль у процесі соціально-економічного розвитку. Так, індійське суспільство виходить із пріоритету базових цінностей індуїстської культури, таких як ненасильство (ахімса), аскеза, самовдосконалення. А отже, суть цивілізації вбачається не в примноженні матеріальних потреб, як це має місце на Заході й особливо у США, але в духовному очищенні самої людини. Отже, шлях економічного розвитку вбачається в максимальному добробуті за умов мінімізації споживання.

Після довгого періоду маоїстської „культурної революції” та соціалізму сучасний Китай також іде шляхом відродження даосистсько-конфуціанських традицій. Відродження конфуціанських цінностей (порядку, справедливості, пошани, гармонії особистого й суспільного) розглядається як необхідна умова подальшого економічного розвитку Китаю. Високий рівень економічного добробуту був досягнутий у повоєнній Японії. Японське „економічне диво” стало можливим багато в чому завдяки переосмисленню національних культурних традицій. Японці відкинули західний шлях стимулювання підприємницької активності через заохочення й культивацію індивідуалізму. Згідно з традиційним японським світоглядом людина, особистість не має жодної цінності поза межами суспільства. Синтоїстські настанови про єдність людини з природою та про взаємну довіру й піклування один про одного знайшли своє вираження в характерній для японців корпоративній етиці з її культом інтересів фірми та професійних переваг. Якщо сюди додати також вплив дзен-буддизму з його настановами на завзяття, послідовність і терпіння, то ми отримаємо саме ту сукупність ціннісних орієнтацій, яка на думку дослідників і стала одним з основних факторів економічного зльоту.

У мусульманських країнах система цінностей ґрунтується на постулатах, зафіксованих у Корані й шаріатському праві. Вважається, що неухильне слідування цим постулатам є первинним щодо прагнення до матеріального добробуту. Релігійно-етичні пріоритети, такі, як закят (податок на користь бідних), заборона на отримання банківського капіталу, шаріатський порядок успадкування майна, тлумачаться як „стовпи” ісламської соціально-економічної системи, що обмежують приватну власність і сприяють перерозподілу доходів. На відміну від західної споживацької постановки питання „чого я хочу?” ставиться питання „чого хоче Бог?” У цьому, як відзначають дослідники, й полягає сила мусульманської цивілізації, що дозволяє їй кинути виклик індустріальному Заходові.

Домінуючою формою життя на Заході, як зазначає більшість дослідників, є організований егоїзм. Духовність витісняється на узбіччя життя, духовні цінності втрачають свою роль і девальвуються. Цінності та традиції, що не сполучаються з вигодою й ефективністю, втрачають своє значення. Тобто, як відзначають сучасні представники соціальної філософії, сучасне західне суспільство є вищим проявом економізму. Розрахунок, відносини купівлі і продажу проникають зі сфери матеріального виробництва в інші сфери життя. У науковому співтоваристві інтелектуальна власність все більше насичується цією атмосферою. Продукти наукової діяльності (так само, як і мистецтва) все частіше розраховані на негайний економічний результат. Тобто відбувається тотальна комерціалізація усього суспільства. У цьому процесі основна роль належить засобам масової інформації (ЗМІ). Вони стають одним із найважливіших соціальних інститутів, що справляє вплив на всі сфери людської діяльності. У більшості індустріально розвинутих країн ЗМІ є приватним інститутом, а також сферою економіки, в якій зайняті десятки, або навіть сотні тисяч людей. ЗМІ у сучасному суспільстві зайняті серед іншого рекламою, філософія якої виходить із тези “людина – це машина бажань”, тобто з суто споживацької філософії, яка дуже часто прищеплює псевдо-цінності, хибні споживацькі стандарти.

Тим не менш, концепції ЗМІ, соціально-психологічні основи рекламування є невід’ємною складовою філософії економіки. Слід також відзначити місце і роль маркетингу для ринкової економіки і філософії економіки. Слово “маркетинг” перекладається з англійської як “дія на ринку”. У класичному розумінні маркетинг – це, насамперед, підприємницька діяльність, пов’язана з просуванням товарів і послуг від виробника до споживача. Сучасні спеціалісти трактують його у більш широкому значенні також як філософію бізнесу, що визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції.

Сьогодні в західній соціальній філософії досить широко розповсюдилася ідея постіндустріального суспільства. Його появу пов’язують із високими інформаційними технологіями, що з’явилися у другій половині ХХ століття. Виробництво стає гранично складним, і тут потрібна вже не конкуренція, а чітке планування й інформація (знання ноу-хау). Право власності стає юридичною фікцією, а прибуток забезпечується не за рахунок експлуатації, а шляхом розвитку творчих здібностей працівника. Традиційні виробничі компанії трансформуються в так звані адаптивні корпорації, ресурсом яких стає неекономічна мотивація діяльності. Створюється особлива соціальна система, ключову роль у якій відіграють освіта та інтелект. Товарно-грошові відносини витісняються відносинами технологічними. Однак, вони також характеризуються не підвищенням духовності й культури, лише зростанням формальних комунікаційних контактів. Тобто, фактично, переслідування матеріальних цінностей замінюється переслідуванням інформації та продуктів інтелектуальної власності. Розквіт технологічної цивілізації сприяє розвитку особливого символічного типу споживання. Формування глобальної технологічної цивілізації пов’язано також із перетворенням техніки й технології в абсолютну цінність.

Отже, філософія економіки ґрунтується на визнанні ключової ролі людини в розвитку й функціонуванні економіки. Цим вона відрізняється від філософії науки (в її класичній формі), оскільки та намагається розглядати наукове знання об’єктивно, тобто ізольовано від інших сфер людського життя. Тобто філософія економіки у загальному вигляді не є філософією науки. Разом із тим слід зазначити, що однією зі складових філософії економіки є методологія, яка, будучи науковою за своєю природою, є одним із різновидів методології науки взагалі. Отже, якщо філософія економіки не є філософією науки (а лише частково пересікається з нею), то методологія економічного пізнання в повній мірі відноситься до методології (а отже й філософії) науки.

+++Таким чином, методологія соціоекономічного пізнання передбачає синтез методологій природничого і гуманітарного знання. Необхідними і взаємододатковими виявляються два підходи:

1) вивчення внутрішніх проблем господарської діяльності, що орієнтується на пізнанні вольових установок суб'єктів економічних відносин, а отже, ґрунтується на методології гуманітарних наук;

2) вивчення зовнішніх відносин між суб'єктами економічної діяльності, що визначається сутністю суб'єкта, який здійснює господарську діяльність та носить об'єктивний характер. Таким чином, у цій області виявляється адекватною методологія природничих наук.

Повсякденна соціоекономічна пізнавальна діяльність складається з з'ясування об'єктивних умов формування економічних відносин, обслуговування матеріальних потреб життя людей.

Результатом соціоекономічного пізнання є система об'єктивних знань про сукупність економічних відносин у формі логічно несуперечливих у явному вигляді понять, законів, теорій і принципів господарювання.


8775422953663988.html
8775445108538229.html
    PR.RU™